Универсальная бизнес страница

Іван Котляревський – гордість України. Без нього ми не мали б Тараса Шевченка, а без Шевченка навряд чи ми існували б на світі як нація! Цього року виповнюється 254 роки з того часу, коли в Полтаві 29 серпня за старим стилем, а 9 вересня за новим у родині канцеляриста магістрата Петра Котляревського та його дружини Параски Жуковської з родини козака Решетилівської сотні народився хлопчик, якого назвали Іваном. Йому судилося стати видатним українським письменником, який уперше в Україні через свої твори заговорив з українцями рідною мовою, започаткувавши нову епоху в українській літературі.

ДитинствоІвана минало серед різнобарв’я природи. Побут сім’ї мало чим відрізнявся від сільського, хоча їм і було надане дворянське звання. Точних відомостей, де здобував початкову освіту Котляревський, немає. Деякі біографи вважають, що це була парафіяльна школа, а дітей навчав дяк. Проте згодом, у 1780-му Іван вступив до Полтавської духовної семінарії.
Найулюбленішими дисциплінами хлопця були риторика, філософія, латина, а ще французька, грецька та німецька мови. Неабияке захоплення викликала антична література. Із запалом перекладав Овідія, Вергілія, Горація. Там же познайомився з працями Ломоносова, Сумарокова й Кантемира. У записах залишилися відомості про роки семінариста: “Він [Котляревський] мав пристрасть до віршування й умів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні та вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем”.

Т.Г.Шевченко. Будинок І. П. Котляревського в Полтаві.

Папір, акварель (16,7 × 24,4). [Полтава]. [Серпень 1845]

Не довчившись року, Іван залишив семінарію, – помер його батько, – тож треба було самотужки дбати про своє життя. Потроху вчителював, служив чиновником у канцелярії. Із 1796-го Іван перебував на військовій службі. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 років, особливо відзначившись у боях під Бендерами та Ізмаїлом.
У 1810році І. Котляревський вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя.

Тодішня Полтава, як згадують біографи Котляревського, налічувала приблизно 8000 мешканців та нагадувала собою село. Це було повітове містечко. Котляревські вважалися дворянами, мали неподалік Полтави трохи землі, кількох кріпаків, яких згодом письменник відпустив на волю. Часи для нашого народу тоді були нелегкі. Україна, приєднана до Росії, повністю втратила свою незалежність. 1764 року було скасовано гетьманство, а 1775 року ліквідовано Запорізьку Січ – останній бастіон козацької вольниці. Козацтво вже не мало сили, його старшина в основному зреклася свого народу та мови і перейшла до російських дворян, а просте селянство було перетворено на кріпаків. Права і свободи козаків розтоптали вороги, була темрява – і ніщо не віщувало сонячного ранку.

Раптом темряву в галузі суспільно-політичного та освітньо-культурного життя України прорізало яскраве світло - у 1798 році в Санкт-Петербурзі побачили світ три перші частини "Енеїди" Івана Котляревського, канвою для якої послужила "Енеїда" видатного давньоримського поета Публія Вергілія Марона.

"Енеїда" Вергілія заклала нашу літературну мову та зіграла ключову роль у її розвитку . Вона вражає своєю витонченістю у зображенні побуту та звичаїв різних суспільних верств української дійсності.

"Тут є суспільно-політичні, військові, абстрактні поняття. Серед них, до речі, чимало запозичених слів, які вже на той час були пристосовані до стихії української мови: союз, неволя, право, шабля, мундир, сержант, боєць, муштра, ранжир, прапор".

"Енеїду" можна назвати енциклопедією українського народу. Вона зафіксувала все. Традиції зображені через пригоди козака Енея та троянців, що були прообразами козаків-запорожців. Поміщиків та феодалів Іван Котляревський зобразив, як богів, що мали усі негативні риси цих верств – хабарництво, інтриганство, зневажливе ставлення до народу. Деякі з них допомагають Енею, інші – перешкоджають. Деталізація їхніх взаємин зберегла в літературі опис українських традицій.
За підрахунками дослідників, у творі майже 7 000 слів. І ці слова означають предмети українського побуту. Тут і одяг, і взуття, і головні убори дівчини, заміжньої жінки, чоловіків. Тут тканини, меблювання, начиння. Тут продукти харчування, сільськогосподарські знаряддя, зброя, музичні інструменти. Згадані народні обряди, звичаї, танці, ігри, хвороби, гуляння.

Перше видання “Енеїди” Котляревського (три частини), 1798 рік.

Над своїм твором Котляревський почав працювати у 1794 році – щойно після виходу поеми Лобисевича. Довгий час його “Енеїда” поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялися один від одного. Зрештою одна з копій дісталася Петербурга і потрапила до рук видавця й мецената родом з Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини, Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони 1798 року видали перші три частини “Енеїди”.
Цікаво, що Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак вони зазначили його авторство у назві твору (“Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским”), зробили приписку “иждивением М. Парпуры” і посвяту: “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”. Вірогідно, саме Йосип Каменецький уклав додатковий “Словник”, який ішов за текстом твору і пояснював значення українських слів для російськомовного читача.

Це ж саме видання повторили – і знову без відома і згоди автора! – через десять років у петербурзькій типографії Івана Глазунова. Тільки 1809 року вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення:

“Энеида, на малороссийский язык мною переложенная, в 1798 и 1808 годах была напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и опущениями, случившимися от переписки, а сверх того и издававшие в ней по-своему многое переделали и почти испорченную выпустили под моим именем”.

Котляревський серйозно образився на попередніх видавців. Адже у третьому, авторському виданні, у сцені подорожі Енея до пекла з’явилися такі рядки:

Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без Бога бувши

І восьму заповідь забувши

Чужим пустився промишлять.

Схоже, що під словом “мацапура” мався на увазі Максим Парпура. Значно пізніше літературознавці (Павло Житецький, Сергій Єфремов) робили спроби виправдати першого видавця “Енеїди”. Вони стверджували, що ніякого особливого прибутку від книжки Парпура отримати не міг. Він опублікував її з любові до українського слова, виступивши як меценат, а не підприємець.

Перше повне видання “Енеїди” Котляревського (шість частин), 1842 рік.

Роботу над п’ятою і шостою частинами “Енеїди” Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне видання “Енеїди” вийшло у типографії Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.

«Енеїда» І. Котляревського у постановці М. Садовського 1910 року

Постановка опери М.Лисенка стала визначною подією культурного життя столиці, де режисер спільно з композитором створили яскраве новаторське музично-сценічне полотно.
Прем’єра опери відбулась 23 листопада 1910 року і стала справжнім святом театрального мистецтва. Успіху постановки сприяв талановитий ансамбль акторів, задіяних у спектаклі.
Успіх вистава мала величезний. Відомий театрознавець В. Чаговець, сповнений враженнями, писав: «Проходить перший акт, за ним другий, і театр перетворився на сповнений захвату натовп. Потягнулися вінки, квіти, підношення головним винуватцям події М. К. Садовському та М.В. Лисенку, які створили з поеми І.Котляревського прекрасну постановку»

Олена Пчілка порівнювала Івана Котляревського з першою весняною квіткою, що схудлу землю радує, з найпершою ластівкою, що "весну нам принесла", з першою зіркою, яка "в пору безпросвітну" в небі тихо засяяла. Звертаючись до зачинателя нової української літератури та літературної мови, Олена Пчілка славить свого земляка-полтавця такими словами:
Ти, наче ясна зоряниця,
З'явився в наших небесах
І засвітив надію милу
В сумних опущених очах.
Хвала ж тобі, хвала довічна,
Ти – України вірний син!
Хвала і слава невмируща
За той щасливий твій почин!

Олена Пчілка

Автор зробив те, що хотів – переписав античну поему і розважив іронічного читача. Автор зробив більше, ніж хотів – започаткував літературу українською мовою. Автор не хотів взагалі, але зробив – визначив ідентифікаційні ґратки модерного проекту під умовною назвою «українець».

Завдяки своїй праці Котляревський зумів воскресити українську мову, гнану й десятиліттями придушену. “Енеїда” повернула сили для боротьби за існування тоді, коли у відродження, після знищення Гетьманату і Запорозької Січі, вже майже ніхто не вірив.

Іван Котляревський був відомий не тільки серед українців, а й за межами своєї землі. Про нього писали різні журнали Англії, Франції та Італії. Але ще до того “Енеїду” з автографом Котляревського дбайливо зберігав імператор Олександр I. Примірник твору також був в особистій бібліотеці Наполеона I Бонапарта в його житлі під час заслання на острів Святої Єлени.

Недарма письменник Вадим Пассек у 1841 році констатував, що поему “Енеїда” із захватом читали всі, “від грамотного селянина до багатого пана”. Вже у першій половині XIX століття естафету Котляревського підхопили Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Михайло Петренко, Тарас Шевченко, формуючи українську літературну мову на народній основі.

"Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!", - писав Тарас Шевченко.

Наразі “Енеїда” Івана Котляревського вважається першим твором нової української літератури. Її багато критикували, ба навіть звинувачували автора у насмішкуватому ставленні до українців, у висміюванні власної історії та культури. Проте з іншого боку, поема просякнута ностальгією за козацькими часами, які тоді сприймалися як зовсім недавнє минуле. Саме вона заклала підвалини красного письменства розмовною українською мовою – тією, якою спілкувалися і яку розуміли абсолютна більшість мешканців України.

У Полтаві показали 400 ілюстрацій до поеми "Енеїда" Котляревського зібрав полтавець Борис Тристанов. Їх показали на виставці в галереї мистецтв. Це зображення, які вміщували у виданнях поеми майже за 70 років. Ілюстрації до поеми Борис шукав у бібліотеках та музеях. Переглядав книги, сканував зображення, а потім збільшував їх та друкував. Аби глядачі розуміли, про що йдеться на малюнках, Борис Тристанов розташував поруч цитати із поеми до кожної ілюстрації за хронологією. Під кожною ілюстрацією вказаний автор цієї роботи і строфа, яку показує ця ілюстрація.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ: ПИСЬМЕННИК, ЯКИЙ ДОВІВ, ЩО УКРАЇНСЬКА МОВА Є ЛІТЕРАТУРНОЮ

Теза російської пропаганди 2014-2023 рр. про те, що немає української нації і мови (є "ополячений діалект" російської мови, а "українці" - це "малороси"), був спростований ще наприкінці 18 століття, коли у 1798 році в Петербурзі вийшли три перші частини "Енеїди".
Наявність літературної мови і є атрибутом нації. Так, більш ніж 200 років тому завдяки літературному подвигу Івана Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову, на яку можна перекласти "Енеїду" Вергілія, як раніше давньогрецький сюжет був викладений французькою (П. Скарроном), німецькою (А. Блюмауером) і іншими мовами світу.
Не випадкова з позиції філології і тематика жанру. Література кожної із країн у народженні своєму проходить 3 етапи - спочатку вона сміється, потім плаче і тільки потім гучно заявляє про себе. Старт процесу народження літератури української дав Котляревський, підхопив Квітка-Основ'яненко, кульмінацією стала творчість Тараса Шевченка.

Використані джерела:

Бебик Валерій. Іван Котляревський: українська спецоперація «Енеїда» [Електронний ресурс] / В. Бебик. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/349565, вільний. - Назва з екрана. - Дата публікації : 07 .08. 2021. - Дата перегляду : 11.03.2023.

Ізотов Ігор. У Полтаві показали 400 ілюстрацій до поеми "Енеїда" Котляревського [Електронний ресурс] / І. Ізотов. – Режим доступу: https://suspilne.media/56895-u-poltavi-pokazali-400-ilustracij-do-poemi-eneida-kotlarevskogo/, вільний. - Назва з екрана. - Дата публікації : 20 .08. 2020. - Дата перегляду : 11.03.2023.

Сотник Альона. Енциклопедія народу": як українська мова в "Енеїді" Котляревського спричинила зміни [Електронний ресурс] / А. Сотник. – Режим доступу: https://suspilne.media/106792-enciklopedia-narodu-ak-eneida-kotlarevskogo-zminila-ukrainsku-movu/, вільний. - Назва з екрана. - Дата публікації : 21.02. 2021. - Дата перегляду : 10.03.2023.

Улюра Ганна. «Енеїда» Котляревського: не знайшов для своїх ідеалів серйозну форму[Електронний ресурс] Г. Улюра. – Режим доступу: https://lb.ua/culture/2017/08/18/374301_eneida_kotlyarevskogo.html, вільний. - Назва з екрана. - Дата публікації : 18.08.2017. - Дата перегляду : 10.03.2023.